пятница, 20 мая 2016 г.
Українські Карпати
Українські Карпати – це частина гірської системи східних Карпат, що поділяються на зовнішні східні Карпати та внутрішні східні Карпати на Заході України.
Довжина Карпат становить 280 кілометрів, ширина понад 100 км. Окрім Закарпатської області, ці гори займають ще й територію Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Площа понад 24 тис. км². Гірські хребти, розділені поздовжніми куточками та розмежовані глибокими поперечними долинами і простягаються переважно з північного-заходу на південний-схід.
Карпати вважаються молодоими горами. Їхній вік близько 1,2 млрд років. Вчені кажуть, що з кожним роком «Карпати» ростуть на кілька сантиметрів вгору.
Українська частина Карпат складає лише 10,3 відсотка від їх загальної площі, але тут зосереджено понад півтора тисячі об'єктів природно-заповідного фонду, площею майже півмільйона гектарів (8,6 відсотка). У Закарпатті знаходиться 457 об'єктів природно-заповідного фонду на площі 151 тис. га (11,7 відсотка), серед яких Карпатський біосферний заповідник, Ужанський національний природний парк, Національний природний парк "Синевир", Регіональний ландшафтний парк "Зачарований край", 18 заказників загальнодержавного значення, 25 заказників місцевого значення, 9 пам'яток природи загальнодержавного значення, 365 пам’яток місцевого значення.
Карпатські гори служать «домівкою» для 18 мільйонів чоловік, формують спосіб їх життя, визначають соціальну, економічну та культурну структуру великої кількості міст та сіл. Саме на території Карпатських гір проживають лемки,бойки, гуцули та інші народи.
Рельєф. Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 120—400 м біля підніжжя гір до 500—800 м у міжгірних улоговинах та 1500—2000 м вздовж основних хребтів. Найвищі вершини українських Карпат: гора Говерла (2061 м — найвища точка України), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногорський (2028 м), Петрос (2020 м), Гутин Томнатик (2016 м),Ребра (2001 м) — зосереджені на масиві Чорногора.
У геологічній будові переважає крейдово-палеогеновий фліш, трапляються виходи юрських вапняків, палеозойських кристалічних сланців. Неогенові вулканогенні утворення представлені андезитами, базальтами та їхніми туфами.
Природа українських Карпат представлена складною системою територіальних одиниць. Вони утворюють високогірний, середньогірний, низькогірний та передгірський яруси. Серед корисних копалин в Карпатах, найбільше значення мають нафта, природний газ, озокерит, сірка, мінеральні лікувальні води.
Клімат. Клімат українських Карпат помірно-континентальний, теплий, як для гірської місцевості, з циклонічними та антициклонічними вторгненнями атлантичного повітря. Температура найтеплішого місця (липень) у передгір'ях +18…+20°C, у високогірному ярусі +8…+10°C, найхолоднішого (січень) — відповідно −3…−6°C і −8…−9°C. Карпати — найвологіше місце в Україні: найбільше дощів — навесні і влітку, снігу — взимку. Кількість опадів від 500—800 мм у передгір'ях і до 1600—2000 мм на найвищих хребтах. Весною сніг доволі таки довго лежить на округлих вершинах гір.
Після дощів і танення снігу вода потоками збігає з гір у долини й часто спричиняє повені. В умовах достатнього та надмірного зволоження формується густа (до 1,5 км/км²) гідрографічна мережа — численні витоки Тиси, Дністра і Пруту. Вони належать до річок мішаного живлення з переважанням дощового. Режим паводковий протягом усього року. Після дощів і танення снігу вода потоками збігає з гір у долини й часто спричиняє повені. В давньольодовиково-високополонинських ландшафтах збереглися невеликі досить глибокі карові озера (Бребенескул, Верхнє, Несамовите, Ворожеське, Апшинець та інші). Найбільшим з озер обвального типу є Синевир. Трапляються залишки штучних водойм — гатей.
Карпа́ти — гірська система на сході Центральної Європи, на території України, Угорщини, Чехії, Польщі,Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії. Простягається від околиць Братислави до Залізних Воріт на 1 500 км, утворюючи опуклу дугу, що замикає Середньодунайську рівнину.
Етимологія[ред. • ред. код]
Назва «Карпати» однокорінна з вірменським Քար (Qar) — камінь, Պատ (Pat) — стіна. Давнє польське слово «karpa» означає значні нерівності, підводні каміння, значні стовбури, або коріння. Від можливого дакійськогозначення — «гори», може походити назва племені — «карпи» — «ті хто живуть в горах», які населяли Карпатиза часів Римської імперії. Кельтсько-іллірійське слово «Karn» — означало «камінь» або «купа каміння». Вражаюча схожість назви гір простежується з назвою острова Карпатос між Кіпром і Родосом.
Інша назва — Сарматські гори — трапляється в роботах античних і середньовічних географів. У Птолемея від назви кельтського племені бастарнів, які тут проживали, гори Карпат мали назву — лат. Alpes Bastarnidae[3]
Утворення Карпатських гір[ред. • ред. код]
Ще до утворення карпатської геосинкліналі на місці сучасної гірської споруди Карпат і їх передгір'я в палеозойську еру існувало пасмо гір, що з'єднувалоСвєнтокшитські та Судетські гори з Добруджею. Це древнє пасмо називають Пракарпатами[2]. Внаслідок руху земної кори Пракарпати були зруйновані, і на початку мезозойської ери на їх місці виникла майже рівнинна територія, близька до платформи.
Значне накопичення осадових товщ у межах карпатської геосинкліналі тісно пов'язане з діяльністю морських басейнів Тетіс, який протягом тривалого часу розділяв два давні материки — Гондвану на півдні, і Лавразію — на півночі[2].
Лише в кінці мезозойської ери океан відступив, і на його місці почали виникати гори, рівнини і морські западини. Вважається, що басейн Середземного моря і глибоководдя Чорного іКаспійського морів є його залишками. Решта територій протягом мезозойської і кайнозойської ер були охоплені формуванням гірського ланцюга, до складу якого входять Апеніни, Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани, Крим, Кавказ, Памір і ін.. Цей грандіозний гірський ланцюг, витягнутий в широтному напрямку, складає альпійський складчастий пояс. В його межах Карпати займають одне з центральних положень.
Процес формування гірської споруди Карпат проходив поступово. Інтенсивний прогин земної кори в межах карпатської геосинкліналі супроводжувався активним накопиченням в її межах осадових товщ. Формування їх проходило за рахунок руйнування гірських споруд південно-західної частиниСхідноєвропейської платформи, Келецько-Сандомирського кряжу, Судет, Пракарпат, Добруджі,Мармароського масиву.
Морські глибини[ред. • ред. код]
Протягом кайнозойської ери сучасна територія Карпат перебувала під водоймами палеогенового моря. За поширенням і будовою осадових порід можна встановити географічні особливості басейну, його контури і морфологію морського дна. У вапнякових товщах трапляється велика кількість решток морських організмів — коралів, морських лілій, різних черепашок тощо. Вони відкладались на дні теплих, відкритих і неглибоких басейнів. Саме такі умови були на початку формування палеогенового моря. У пісковиках, поряд з викопною морською фауною, трапляються рослинні рештки, які свідчать про близькість суші та про прибережний характер піскових відкладів.
Розпочавшись в кінці мезозойської ери, висхідні рухи альпійського горотворення розвивалися і в час кайнозойської ери. У кінці палеогенового періоду стали формуватися осьові частини майбутніх гірських систем Альп, Карпат, Кавказу.
У той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони весь час піддавались ерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувались двагірські пасма, які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.
З двох боків Зовнішніх Карпат було в той час море. Вісь гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат.
На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відкладались потужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила Руської платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат.
Внутрішні Карпати були представлені П'єнінськими та Мараморськими стрімчаками. На південний захід від них пройшов Закарпатський внутрішній прогин з Вирголат-Гутинською вулканічною грядою. Ще південніше, в районі Берегівського низькогір'я, проліг Припанонський глибинний роз'єм, що відділяє Карпати від Угорської міжгірської уголовини.
Між Внутрішніми і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичились значні товщі піщаних відкладів.
По-різному проявляються інші покриви. Магурський витягнувся вузькою смугою у верхів'ях басейну річки Ужа, субсілезький проходить ще вужчою смугою в межиріччі Верхнього Дністра і Стрия, в околицях села Розлуч і південніше міста Турки. Тут — низькогірна центральна частина Карпатських гір, переважають куполовидні вершини та пологі схили, придатні для сільськогосподарського використання. Цю частину гір називають Верховиною.
На південь від Сілезького покриву розміщений Дуклянський — високогірна полонинська частина Карпатських гір. Своєрідні покриви простежуються в в південно-західній частині Українських Карпат. Вони представлені Рахівським, Поркулецьким і Чорногірським покривами (насувами). Тут найвищі в Україньких Карпатих гори — Говерла, Петрос, Піп Іван та інші.
У процесі горотворення Передкарпатський крайовий прогин, а згодом і Закарпатський внутрішній заповнюються осадовими товщами. Гірські ріки руйнували слабостійкі відклади і безперервно переносили в уголовини гальку, пісок, мул. Море у межах прогинів поступово міліло, а згодом і зовсім відступило. У замкнених уголовинах відбувалося інтенсивне випаровування вологи, що призвело до випадання солей. На Прикарпатті їх видобували два калійні комбінати: Стебницький і Калуський.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)